Завдяки вивченню матеріалу цього заняття студенти повинні досягти таких цілей:

(1) Зрозуміти важливість відділення від гріха для кожного християнина.

(2) Оцінити привілей мати можливість бути відокремленим для Бога.

(3) Розвинути практичні принципи біблійного розуміння відділення.

(4) Вивчити напам'ять 2 до Коринтян 6:16-18.

Коли Мойсей пас овець в пустелі, то побачив кущ, що горів, але не згорав. Підійшовши ближче до цього дивного видовища, він почув, як Бог кличе його на ім’я. Він відповів: «Ось я!» Бог попередив: «Не зближайся сюди! Зніми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш ти, земля це свята!» (Вихід 3:4-5).

У стародавньому світі ходити босоніж означало смиренність і благоговіння. Ніхто не міг бути в сандалях в присутності фараона, а Мойсей перебував в присутності величнішій: з ним говорив Всемогутній Бог; Мойсей стояв на святій землі.

Що було особливого в місці, де знаходився Мойсей? Що зробило його святим? Чи був там паркан зі знаком «Свята земля»? Ні. Чи проводив хтось релігійну церемонію, щоб відмітити цю землю як святу? Ні.

Ця земля була святою тільки тому, що вона належала Богу: Він відділив цей клаптик від іншої частини пустелі і оголосив його святим; Всевишній «освятив» землю. Це ілюструє важливий урок щодо святості: ця земля була святою, бо Бог відділив її. Те, що святе, відокремлене Богом.

Через багато років Бог зустрівся з Мойсеєм на горі Синай. І знову частина землі була відокремлена як свята. Мойсей сказав народу триматися подалі від гори. Вони не могли зійти на неї чи навіть торкнутися місця довкола неї. Присутність Бога на горі була настільки потужною, що Мойсей попередив людей: всякий, хто доторкнеться до гори «буде конче забитий!» (Вихід 19:12). Це місце належало Богові: Мойсей стояв на святій землі.

Святість — це атрибут Бога. В Писанні слово «святий» стосується Бога чи того, що належить Йому. В історії про Мойсея і палаючий кущ земля була святою тільки тому, що вона належала Всевишньому. Бути святим — означає бути відокремленим для Бога. Багато прикладів з П'ятикнижжя показують, що «святі» речі відділені від загальних або звичайних.

Святий день.

Першого разу, коли слово «святий» з'являється в Біблії, воно стосується дня, а не людини. Наприкінці шести днів творіння Бог відділив сьомий день від інших шести.

«І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив» (Буття 2:3).

Сьомий день був святим, тому що був відданий Богу: він більше не був звичайним. Ісая говорив, що субота була відділена від усіх інших днів не для «своїх забаганок» і не для буденних справ; він належав Богові (Ісаї 58:13). Субота була відведена для поклоніння Всевишньому.

Дотримання Ізраїлем цієї заповіді демонструвало його вірність Богові. Всевишній, що відділив суботу, відокремив також і Ізраїль.

«І промовив Господь до Мойсея, говорячи: А ти промовляй Ізраїлевим синам, говорячи: Тільки суботи Мої будете пильнувати, бо це знак поміж Мною та поміж вами для ваших поколінь, щоб ви познали, що Я Господь, що освячує вас!» (Вихід 31:12-13).

Бути святим — означає бути відокремленим Богом і для Бога. Всевишній освятив суботу; Бог освячує Свій народ.

Святі предмети.

Клаптик землі, який був відділений, — святий; він належав Богові. День, який був відокремлений від інших днів, був святим; він належав Богові. Все, що відділене для Бога, — святе.

Одяг священиків був святим (Вихід 28:2). Він був виготовлений за спеціальною вказівкою Бога і належав Йому. Жертви, що люди приносили до скинії, були святими: вони були відокремлені для Всевишнього (Вихід 28:38). Священики використовували особливі масла в поклонінні. Бог велів: «Це буде Мені миро святого помазання на ваші покоління» (Вихід 30:31). Ніхто не міг використовувати його інакше; воно було для Божого вжитку.

Щоб забезпечити функціонування скинії, Бог зажадав, щоб кожен ізраїльтянин платив податок, званий шекелем святині (Вихід 30:13; 38:24-26; Левит 5:15; 27:3,25; Числа 3:47,50; Числа 7:13). Ці гроші не використовувалися для широкого вжитку. Багато теологів вважають, що це була зовсім інша монета, ніж звичайний шекель; вона була святою і належала Богу.

Оздоба в скинії була священною. Бог наказав Мойсеєві відокремити ці предмети від усіх інших: «…освятиш їх, і стануть вони найсвятішим, усе, що доторкнеться до них, освятиться!» (Вихід 30:29).

Ізраїль практикував три варіанти використання будь-якого предмета (Левит 10:10); класифікація представлена нижче.

1. Нечисті (нечисті предмети були заборонені для Божого народу).

2. Чисті предмети загального вжитку [1] (вони були дозволені для використання).

3. Святі (відокремлені Богом для вжитку і використовувалися тільки в служінні Всевишньому).

Перед тим, як Ізраїль увійшов до Ханаану, Бог дав настанови для висадки дерев (Левит 19:23-25).

1. Протягом перших трьох років вживання плодів було заборонено. Вони були церемоніально нечистими.

2. Плоди четвертого року були відділені для Божого вжитку; жертва хвали Господеві. Вони були святі і заборонені для задоволення потреб людей.

3. Починаючи з п'ятого року, вони були дозволені до вжитку; дерево тепер чисте і доступне для загального користування.

Святі місця.

Скинія була святою, бо вона була відділена для Бога: все в ній було призначене для використання в поклонінні Всевишньому. Місце, де Бог зустрічався з первосвящеником, називалося Святеє Святих.

Пізніше храм в Єрусалимі був святим, тому що він був відділений для служіння Богу. Він був святим тільки тому, що належав Богові. Через гріх Ізраїля Єзекіїль побачив у видінні, як Божа слава залишає храм (Єзекіїля 10). Після того як вона відійшла, храм більше не був святий. У 63 році до н. е. римський полководець Помпей увійшов до святині і побачив, що вона пуста. Оскільки Бог вже не перебував там, храм більше не був святим.

Святе коліно.

Коліно Левія було відокремлене для Бога. У ніч перед тим, як Ізраїль покинув Єгипет, первісток в кожній єгипетській родині був убитий. Первістки Ізраїля були врятовані, бо вони виконали Боже повеління окропити кров'ю агнця косяки дверей кожного будинку.

Ізраїль згадував звільнення з Єгипту у два способи. Перший полягав у тому, що всі єврейські родини їли Пасхальну вечерю щороку; це було святкуванням виходу народу з Єгипту.

Другий спосіб був ще більш драматичним. Бог повелів нагадати Ізраїлю, що Він визволив їхніх первістків:

«Посвяти Мені кожного перворідного, що розкриває всяку утробу серед Ізраїлевих синів, серед людини й серед худоби, для Мене воно!» (Вихід 13:2).

Слово «освячувати» походить від єврейського слова, яке перекладається як «очищати від гріха» або «відокремлювати». Первонароджений син кожної сім'ї належав Богові. Бог обрав Собі коліно Левія, щоб воно уособлювало первістків всього Ізраїлю. Це коліно служило замість всього народу.

«А Я оце взяв Левитів з-посеред Ізраїлевих синів замість кожного перворідного, що розкривають утробу, з Ізраїлевих синів. І будуть Левити Мої, бо Мій кожен перворідний. Того дня, коли Я був ударив кожного перворідного в єгипетськім краї, Я посвятив Собі кожного перворідного в Ізраїлі від людини аж до скотини, Мої вони будуть. Я Господь!» (Числа 3:12-13).

В книзі Вихід в 29 розділі Бог наказав проводити церемонію освячення священиків. Слово «святий» використовується в цьому розділі дев'ять разів. Левити були освячені замість первістків; коліно повністю належало Богові.

► Чому для Бога було важливо особливо акцентувати увагу на вісті про відділення?

Чому Павло приділив особливу увагу цій вісті в Посланні до Коринтян (2 до Коринтян 6:14-7: 1) та до Солунян (1 до Солунян 4-5)? Чому це послання важливе в наші дні?

Ці приклади показують, що бути святим — означає бути відокремленим для Бога. Це допомагає нам зрозуміти сенс святого життя сьогодні. Свята людина повністю належить Богові; вона відділена для Його цілей. Бути святим — означає бути відокремленим від гріха і відділеним для Бога.

Оскільки Бог святий, Його народ повинен бути теж святим. Грішна людина не може перебувати у взаєминах зі святим Богом. Святі люди відокремлюють себе від усього, що не догоджає Всевишньому.

Святий Бог ненавидить гріх.

(1) Бог продемонстрував Свою святість під час потопу.

Створений Всевишнім світ був прекрасний, але гріх зіпсував творіння. Коли Бог подивився на людину, він побачив зло в її серці.

«І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно. І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм» (Буття 6:5-6).

Ной і його сім'я були врятовані, бо він жив святим життям: «Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив» (Буття 6:9); він залишався відділеним від гріха.

(2) Бог продемонстрував Свою святість у суді над Надавом та Авігу.

Старші сини Аарона були відділені для служіння Богу. Коли вони порушили вказівки Всевишнього щодо дій священиків в скинії, «вийшов огонь від лиця Господнього, та й спалив їх, і вони повмирали перед Господнім лицем» (Левит 10:2). Книга Левит не описує деталі гріхів Надава і Авігу, але Бог сказав: «…серед близьких Моїх Я буду освячений, і перед усім народом буду прославлений» (Левит 10:3). Священики Бога повинні ставитися до Його скинії як до святині; Надав і Авігу помилялися, дозволяючи собі прирівнювати святе до буденних речей.

(3) Бог показав Свою святість у суді над Мойсеєм і Аароном.

Мойсей і Аарон не змогли увійти в землю обіцяну бо вони «не ввірували в Мене, щоб явилася святість Моя на очах Ізраїлевих синів…» (Числа 20:12). Бог наказав Мойсеєві промовити до скелі, щоб дати народу воду, але він вдарив по ній; він був покараний, не увійшовши в землю обіцяну, тому що не вшанував Всевишнього перед народом.

Оскільки Бог святий, Він не може не звертати уваги на гріх. Десять разів у П'ятикнижжі гріх називається «гидотою перед Господом» — тим, що Бог ненавидить; святий Бог ненавидить гріх.

Святі люди ненавидять гріх.

Всевишній — це Бог святості і любові. Гріх людини створив проблему. Як міг святий Бог продовжувати будувати відносини з грішником? Як Бог може проявляти Свою любов до людини і водночас не відступати від Своєї святості?

Бог дав закон, щоб допомогти Своєму народові жити в святості, і це відбулося не для того, щоб ускладнити нам життя, а щоб допомогти увійти в правильні відносини із Всевишнім; закон дав народу Бога зразок відокремлення від гріха. Святий народ буде ненавидіти гріх так само, як святий Бог ненавидить його.

Автори Нового Заповіту вчать, що відділення для Бога вимагає відокремлення від гріха. Яків ставить питання: «…чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (Якова 4:4). Ви не можете бути другом Богові і гріху одночасно: святе життя вимагає відокремлення від гріха.

Павло звертався до людей, які думали, що Божа благодать дозволяла їм продовжувати здійснювати навмисні гріхи. Вони запитували: «…будемо грішити, бо ми не під Законом, а під благодаттю? (До Римлян 6:15). Відповідь Павла була рішучою. «Зовсім ні! Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на послух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, або гріха на смерть, або послуху на праведність?» Існує тільки два варіанти (До Римлян 6:16):

1. Якщо ви віддаєте себе гріху, наслідком буде смерть.

2. Якщо ви віддаєте себе Богу, результат цього — праведність.

Ви не можете належати і гріху, і праведності одночасно. Християни, «звільнившися від гріха, стали рабами праведности» (До Римлян 6:18). Як діти Божі, ми повинні бути відділені від гріха.

Павло висловив це в практичних термінах, які демонструють нашу відповідальність у тому, щоб уникати навмисного гріха. «Говорю я по-людському, через неміч вашого тіла. Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечистості й беззаконню на беззаконня, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освячення» (До Римлян 6:19).

Неможливо підтримувати дружбу з гріхом, живучи для Бога. Відділення для Бога вимагає відокремлення від гріха: ми не можемо взаємодіяти і з Всевишнім, і з гріхом. Після того, як Адам і Єва згрішили, вони сховались від Господа Бога серед дерев раю (Буття 3:8). Єднання з гріхом стало причиною відділення від Бога.

Спасіння не звільняє нас від життя в гріху; воно звільняє нас від нього, щоб ми могли бути святими. Мета спасіння — привести Божий народ до освячення.

Мета Бога — звільнити нас від гріха і виокремити нас для стосунків з Ним [1].

Чи-мін піднімався на гору в Тайвані. Поруч було круте високе урвище, біля підніжжя котрого протікала річка. Як ви думаєте, чи просив Чи-мін водія автобуса показати йому, наскільки близько до кручі він може проїхати? Ні! Він хотів бути якомога далі від краю. Так само свята людина тримається подалі від гріха; у всіх сферах вона намагається уникати гріховного способу життя: свята людина знаходиться якнайдалі від нечестя і якомога ближче до Бога.

Апостол Петро говорить про це так: «Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані! Благаю вас, любі, як приходьків та подорожніх, щоб ви здержувались від тілесних пожадливостей, що воюють проти душі. Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання» (1 Петра 2:9-12). Святе життя Божого народу є ознакою приналежності. Святі тримаються далеко від гріха, бо вони «люд власности Божої» — люди, що належать Богу; свята людина бажає, щоб ця приналежність була повною.

Павло нагадав віруючим в Коринті, що «неправедні не вспадкують Божого Царства». Він перерахував категорії тих, хто не потрапить до Царства: «…ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п'яниці, ні злоріки, ні хижаки Царства Божого не вспадкують вони!» Потім він нагадує: «І такими були дехто з вас…» Коринтські християни виросли в нечестивому середовищі і практикували ці гріхи.

Але Павло відмовляється погоджуватися з таким станом речей. Він не говорить: «Тепер ви християни, які практикують розпусту, ідопоклонство, блуд, мужеложество, хабарництво, жадібність, пияцтво і. т. д.», — замість цього апостол нагадує, що вони «обмились... освятились ... виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога» (1 до Коринтян 6:9-11).

Павло радіє: вони більше не ті, ким були! Вони вже не пов'язані цими гріхами і відокремлені від них, і тепер належать Богу. Бути святим — означає бути відокремленим від гріха, щоб бути відділеним для Бога.

Уззійя був добрим царем, який «робив… угодне в Господніх очах... він звертався до Бога.... і допоміг йому Бог над филистимлянами» (2 Хронік 26:4-7). Уззійя політично процвітав. Він розширив територію Юдеї і повернув землю, яка була втрачена під час правління слабких правителів. «…Ім'я його пронеслося аж туди, де йдеться до Єгипту, бо він сильно зміцнився» (2 Хронік 26:8).

Уззійя був сильним царем, але його історія закінчилася сумно. «А як він зміцнів, запишалося його серце аж до зіпсуття, і він спроневірився Господеві, Богові своєму» (2 Хронік 26:16).

Що призвело до Божого суду над ним? Цар увійшов в храм, щоб кадити на вівтарі; він порушив поділ між загальним і святим. Внаслідок цього Бог засудив його «І був цар Уззійя прокажений аж до дня своєї смерти, і сидів в осібному домі прокажений, бо був вилучений від Господнього дому…» (2 Хронік 26:21).

Цар Уззійя не вбивав, не крав і не вчинив перелюбу; він не поклонявся ідолам і не радився з віщунами. Уззійя згрішив, порушивши Божі закони відділення. У своїй гордості цар торкнувся святого вівтаря. Він згордів і став невірним Господеві, Богові своєму.

У своїй гордині цар Уззійя порушив святість Храму. Закон вчив народ Божий, що вони повинні бути відокремлені від гріха, однак відділення саме по собі не є кінцевою метою Бога для Його народу; Всевишній створив нас для відносин з Самим Собою; святе життя відокремлене для Бога.

Історичні книги рясніють прикладами людей і предметів, які були відокремлені для Бога. Подібно до того, як це було біля палаючого куща, Бог відділив клаптик землі, як святий. «І сказав вождь Господнього війська до Ісуса: Скинь взуття своє з своїх ніг, бо це місце, на якому стоїш ти, святе воно!» (Ісуса Навина 5:15).

Коли Ізраїль здолав Єрихон, Бог звелів їм знищити все закляте. «…А все срібло та золото, і речі мідяні та залізні, це святість для Господа, воно ввійде до Господньої скарбниці» (Ісуса Навина 6:17,19). У Єрихоні цей посуд не був святий; він став святим тільки тоді, коли Бог відділив їх для Себе.

Давид звелів Левитам: «Освятіться ви та ваші брати, і перенесете ковчега Господа, Бога Ізраїлевого, до місця, яке приготовив я йому» (1 Хронік 15:12). Перш ніж нести ковчег до Єрусалиму, левити відділили себе для Божих цілей.

Відокремлення від гріха не є кінцевою метою для святого народу: Ізраїль був відділений від грішних народів навколо нього, щоб він міг належати Богові як Його заповітна власність (Левит 20:26; Вихід 19:5). Під час посвячення храму Соломон молився: «…Ти виділив їх зо всіх народів Собі на наділ, як говорив був через Мойсея, Свого раба, коли Ти виводив наших батьків із Єгипту, Владико мій, Господи!» (1 Царів 8:53). Бог розмежував Ізраїль та всі інші народи, щоб він міг належати Йому; він удостоївся бути Божим спадком.

Попереджаючи коринтян щодо партнерства з невіруючими, Павло цитує Ісаю: «Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться, каже Господь, і не торкайтесь нечистого, і Я вас прийму» (2 до Коринтян 6:17-18).

Звістка про відділення не сприймається, як позитивна, проте вірш продовжується прекрасною обіцянкою! Ми відділені від гріха, щоб належати Богові. Павло продовжує Божою обітницею: «І буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочок Мені будете, говорить Господь Вседержитель!» (2 до Коринтян 6:17-18).

Відділення від усього нечистого не позбавляє нас радості. Навпаки, ми відокремлені від гріха, щоб мати радість ходіння з Богом. Християни повинні бути відділені від нечестя, щоб мати можливість повністю належати Богові. Святі люди радісно позбавляються всього гріховного в своєму житті, тому що вони усвідомлюють, що це дозволить їм мати близькі відносини зі своїм Небесним Отцем.

Цей принцип можна побачити в законах щодо їжі та одягу. Чому Бог велів не їсти певну їжу і не носити одяг з конкретних видів тканин? Ці закони були предметними уроками, щоб навчити Ізраїль того, що він повинен бути відділений для Всевишнього; вони позначали Ізраїль як націю, що належить Богові. Всевишній сказав Ізраїлю: «…ти став дорогий в Моїх очах, шанований став, й Я тебе покохав» (Ісаї 43:4). Які гарні образи! Ізраїль був відділений для Бога не на покарання, а удостоєний честі і любові. Він був Божою «власністю більше всіх народів» (Вихід 19:5).

Ця ідея проілюстрована в скинії. Ті, хто були ритуально нечистими, залишалися поза табором; ритуально чисті — всередині нього. В середині табору перебувала скинія, де священики приносили жертви. Лише первосвященик міг увійти в Святеє Святих. Ця домовленість дала людям наочне нагадування про те, що відділення від гріха дозволяє нам бути відокремленими для Бога, щоб повністю належати Йому. Це показувало народу, що означає бути у святій присутності Бога.

1= Поза табором (нечисте)

2=В таборі (чисте)

3= Скинія (священники)

4= Святеє Святих (первосвященник)

Коли люди додержувалися законів відділення, вони дізнавалися про необхідність бути святими у всіх сферах життя; у волі Бога все життя людини.

Левит 17-26 називають «Кодексом святості»; в цьому уривку міститься вчення для Ізраїля, як йому жити в святості. Від найдрібніших деталей до найзначнішого і найважливішого принципу ці закони були натхненні Божою святістю; вони показували Ізраїлю, як бути святим в гріховному світі, вчили, як бути відокремленим від гріха, і, що ще більш важливо, що Ізраїль повинен був бути відділений для Господа, «що вивів вас із єгипетського краю!» (Левит 19:36).

У Левит 20 записано, що сказав Бог: «І будьте для мене святі, бо святий Я, Господь. І Я відділю вас від тих народів, щоб ви були Мої» (Левит 20:26). «Я відділю вас від народів». Навіщо? «…Щоб ви були Мої». Це було відокремлення для Бога.

Єврейське слово, перекладене як «відділив» в Левит 20:26, використовується в Буття 1:4, коли Бог «відділив» світло від темряви: ви не можете «змішати» їх, тому що ці поняття несумісні, протилежні. Бог вимагав повного і абсолютного відокремлення від грішних народів навколо Ізраїля.

Бог покликав Свій народ бути повністю відокремленим від гріха. Навіщо? Щоб вони могли цілком належати Йому. Закони про відділення показують, що все життя повинно належати Богові: життя святого народу — під владою Всевишнього. Бути святим — означає бути відокремленим для Бога у всіх сферах.

► Що здається більш важким: бути відокремленим від гріха чи відокремленим для Бога? Чому?

Біблійне відокремлення забезпечує свідчення світу.

Ісус молився про те, щоб Його учні були в світі, але не від нього. Даниїл відмовився «оскверниться їжею царя та питвом» (Даниїла 1:8). Протягом всієї історії Божі люди утримували себе від гріхів свого суспільства; це дозволило йому бути свідоцтвом для свого оточення.

Ізраїль покликано бути «царством священиків», святим народом, який привів би інші нації до Всевишнього (Вихід 19:6). Коли Божий народ був вірний Богові, він виконував цю місію. Рахав говорила: «…жах перед вами напав на нас, і… всі мешканці цього Краю умлівають зо страху перед вами…» Чому? Тому що Ізраїль був могутнім народом з великою армією? Ні! Тому що «…Господь, Бог ваш, Він Бог на небесах угорі й на землі долі!» (Ісуса Навина 2:9-11). Коли Ізраїль був відділений для Бога, він був свідченням для всіх народів.

Ми бачимо цей принцип в житті Йосипа. Оскільки він утримував себе від гріхів Єгипту, це стало свідченням для фараона: «…Чи знайдеться чоловік, як оцей, що Дух Божий у нім? (Буття 41:38). Якби Йосип жив, як всі інші єгиптяни, йому ніколи не випала б нагода бути свідком перед фараоном.

Ісус молився, щоб Його послідовники були в світі, але не від світу. Ця фраза іноді неправильно розумілася християнами, котрі бажали жити благочестиво: вони помилково вважали, що перебування у світі — це необхідне зло, яке Божий народ повинен терпіти на шляху до неба.

Однак, відчувши радість від того факту, що Його послідовники «не від світу», Ісус молився: «Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх» (Від Івана 17:16-18). Христос просив Отця, щоб Його наслідувачі ефективно служили в світі; щоб ми не були «від світу», поки ми послані «в світ». Залишаючись відокремленими від гріха, ми можемо виконати наш заклик змінити світ. Як діти Божі, ми можемо бути сіллю і світлом для грішного світу.

Апостоли знали, що святе життя — це свідчення світу; Петро закликав віруючих жити благочестивим життям, щоб воно було свідченням для невіруючих:

«Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання» (1 Петра 2:12).

Павло писав до Тита — лідера церкви на Криті. Віруючі в той час жили в оточенні язичників. Павло наставляв Тита, що християни повинні жити так, «щоб у всьому вони прикрашали науку Спасителя нашого Бога» (До Тита 2:10). Коли віруючі в Христа люди жили святим життям, їхня поведінка «прикрашала» Євангеліє; це те, що зробить Благу звістку привабливою в нашому світі.

Павло закликав християн в Филиппах до благочестивого життя. Вони повинні були залишатися відокремленими від гріха, щоб бути бездоганними та щирими, невинними дітьми Божими «серед лукавого та розпусного роду, що в ньому ви сяєте, як світла в світі» (До Филипʼян 2:15).

Коли народ Божий живе святим життям, ми сяємо, як «світла в світі». Життя дітей Божих повинне бути яскравим свідченням в темному світі. Відділення від гріха не є юридичною спробою «заслужити спасіння»; воно дозволяє нам виконати заклик Ісуса бути «світлом світу» і «сіллю землі» (Від Матвія 5:13-14). Святі руки є сильним свідченням нашому світу.

Принципи біблійного відокремлення.

Для багатьох людей «відокремлення від світу» — це перелік того, що можна і чого не можна робити; часто воно визначається списком правил. Багато людей обмежуються одягом, який вони не носять, місцями, куди вони не ходять, і розвагами, в яких вони не беруть участі.

Це правда, що святі люди не носитимуть певний одяг та не відвідуватимуть певні місця; свята людина хоче догодити Всевишньому у всіх сферах життя, проте бути відокремленим від гріха і відокремленим для Бога — це більше, ніж просто дотримуватися правил.

Одна з проблем, пов'язаних з визначенням відділення тільки за списком правил, полягає в тому, що вони змінюються з часом і часто без особливих пояснень. Кожна церква показує своє відділення певним набором правил, однак найкращим підходом є визначення біблійних принципів, які вірні в усі часи і в усіх культурах.

Наш спосіб життя як християн повинен відображати наше підкорення Божому Слову та керівництву Святого Духа. Якщо ми прагнемо бути людьми, які відділені для Бога як «люд власности Божої» (1 Петра 2:9), ми свідомо коритимемося вченню Його Слова.

Хоча Біблія не торкається безпосередньо багатьох аспектів сучасного життя, вона встановлює принципи, якими ми повинні керуватися. На яких засадах слід будувати життя святим людям?

(1) Принцип скромності.

Принцип скромності полягає в тому, що наш одяг і поведінка повинні вшановувати Бога, тому потрібно уникати всього, що не вгодно в Його очах. Те, як ми одягаємося і поводимося, має бути підпорядковане бажанню прославити Всевишнього.

Протягом всієї історії нагота була ганебною. Після гріхопадіння Адаму та Єві стало соромно, тому що «пізнали, що нагі вони» (Буття 3:7), тому вони «зробили опаски собі». Коли Бог зустрів їх в саду, то забезпечив більш суттєвим одягом: «І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну і зодягнув їх» (Буття 3:21).

Протягом всього Писання нагота є ознакою ганьби. Пророки використовували її як символ Божого суду (Ісаї 20:1-4; Осії 2:3; Єзекії 23:29). Наш одяг як народу Божого має демонструвати, що ми дотримуємося Божого стандарту скромності. Нам має бути соромно за наготу, яка була символом ганьби у Божих пророків; одяг повинен відповідати такому, що представляє святий і чистий народ Божий.

Скромність в Біблії включала відмінність між статями. Хоча Біблія не визначає конкретні предмети одягу, які носили ізраїльтяни, Бог звелів Своєму народові дотримуватися гендерних відмінностей в одязі (Повторення Закону 22:5).

Новий Заповіт навчає, що наше вбрання повинно бути свідченням, що ми Божі люди. Павло протиставив два способи, як себе можна прикрашати:

«Так само й жінки, у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю, нехай прикрашають себе не плетінням волосся [1], не коштовними шатами, але добрими вчинками, як то личить жінкам, що присвячуються на побожність» (1 Тимофію 2:9-10).

Павло навчає, що наш зовнішній вигляд має бути відображенням скромності і простоти серця. Справжня краса – у добрих вчинках.

Вчення Павла показує зв'язок між зовнішнім прикрашанням і внутрішнім змістом. В цьому розділі послання До Тимофія він піднімає питання, як християнам слід молитися, а також розглядає гендерні проблеми.

Павло пише, що мужі повинні звертатися до Бога «без гніву та сумніву» (1 Тимофію 2:8); ми не повинні входити в присутність Бога в дусі гніву. Апостол зауважує, що жінкам слід молитися в дусі скромності і покірності; це відображається навіть в одязі та прикрасах. Ми не повинні входити в присутність Бога, захоплені гордістю і жагою слави. Святі люди скромні, і це відображається в усіх сферах життя.

Петро також писав про співвідношення зовнішнього вигляду і внутрішнього духу.

«А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, заплітання волосся та навішання золота або вбирання одеж, але захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом. Бо так само колись прикрашали себе й святі ті жінки, що клали надію на Бога й корились своїм чоловікам» (1 Петра 3:3-5).

Апостол Петро закликає, що святі повинні піклуватись насамперед про внутрішню красу – тихий, лагідний дух – більше, ніж про зовнішні оздоби. Ті, хто йдуть шляхом святості, обирають Божу прихильність, а не мирське визнання.

Наше проводження часу повинно свідчити про те, що ми відділені для Бога. Павло нагадує, що християни повинні наповнювати свій розум тим, що буде сприяти перетворенню на образ Христа.

«Наостанку, браття, що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала, думайте про це!» (До Филипʼян 4:8).

У святих людей кожна сфера життя контролюється Богом. Читаючи книгу Левит, ми розуміємо, що не буває нічого надто дрібного і не вартого Його уваги. Все має значення для Нього! Це не тому, що Всевишній — тиран, котрий хоче контролювати всі сфери життя; Він — люблячий Батько, Який піклується про кожний аспект життя Своїх дітей. Наш Небесний Отець не хоче, щоб Його діти носили одяг, який ганьбить тіло, яке Він з любов'ю створив; Він також не бажає, щоб вони наповнювали свої уми розвагами, які викликають гріховні і ганебні думки. Ми — «люди, власности Божої», і Він піклується про кожен аспект нашого життя.

► Проаналізуйте принцип скромності через призму особливостей вашої культури. Які із сфер життя (як в одязі, так і в способі життя) є викликом для збереження скромності в вашому суспільстві?

(2) Принцип управління.

Принцип управління полягає в тому, що все, що у нас є, належить Богу. Як Його діти, ми використовуватимемо наші фінанси і ресурси так, щоб вшановувати Його.

У XVIII столітті деякі християни дотримувалися суворого дрес-коду. Вони відмовилися від будь-яких прикрас: не носили блискучих ґудзиків, чоловіки — краваток; одяг був тільки з сірої тканини. Здавалося, вони були дуже скромними.

Однак Джон Веслі проповідував про одяг і нарікав, що цей прояв скромності був лише зовнішнім. Хоча вбрання виглядало просто, деякі християни ігнорували принцип управління фінансами. Вони їздили з Лондона в Париж, щоб купити найдорожчі тканини. Так, вони були сірого кольору, але це була найдорожча тканина і демонстрація багатства: вони були скромні, але не були хорошими керівниками Божими ресурсами [2].

Веслі наполягав, що бути відокремленим від світу — означає бути хорошим розпорядником коштів, які Бог дає нам. Він проповідував, що свята людина не повинна витрачати гроші на екстравагантний одяг. Гардероб може бути скромним, але марнотратство поширюватися на інші сфери. Павло сказав, що наше прикраса не повинна бути «коштовними шатами» (1 Тимофію 2:9).

Принцип розумного управління не означає покупку тільки дешевого товару. Іноді одяг хорошої якості, який коштує дорожче, прослужить набагато довше. Деякі церкви економлять, встановлюючи дешеву сантехніку, а потім витрачають в рази більше грошей на усунення аварій! Це нерозумне управління.

Принцип говорить: «Ми керуємо фінансами, які Бог довірив нам, і потрібно використовувати їх з розумом. Ми є розпорядниками талантів, якими наділив нас Всевишній, і необхідно використовувати їх для Його слави. Все, що ми робимо, повинно шанувати Його».

► Застосуйте принцип розумного управління до вашої культури. Яким чином ваші церкви можуть бути хорошими розпорядниками Божих ресурсів?

(3) Принцип помірності.

Принцип помірності передбачає, що ми не дозволимо певним «речам» (навіть хорошим), керувати своїми життями. Одним із викликів жити «в світі», але не бути «від світу» полягає в тому, що нам доводиться жити в ньому! Існує безліч усього, чим ми можемо і повинні насолоджуватися, але святе життя вимагає міри навіть в цьому.

Можна навести як приклад їжу. Голод — це природна потреба, задоволення якої не гріховне. Павло писав, що ми повинні їсти «на славу Божу» (1 до Коринтян 10:31). Прийом їжі не гріховний, однак, якщо я переїдаю і не можу контролювати себе, я не вживаю їжу на славу Божу. Світ робить це для власного задоволення; якщо я не маю міри в своїх харчових звичках, я «від світу». На відміну від принципів цього світу, я повинен вживати їжу «на славу Божу»; це означає, що я буду проявляти самовладання, насолоджуючись чудовою їжею, яку Бог дає мені.

Коринтяни наполягали на тому, що вони можуть допускати сексуальну аморальність, бо вони духовні діти Бога, і тіло більше не має значення. Вони говорили: «Їжа для черева, і черево для їжі». Ідея прийшла з їхньої культури, і її сенс був у тому, що тілу дозволено все, що воно захоче.

Павло відповідає, цитуючи вчення коринтян, а потім відкидаючи хибні ідеї, що лежать в основі їхнього вчення. «Все мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно. Їжа для черева, і черево для їжі, але Бог одне й друге понищить» (1 до Коринтян 6:12-20). Він продовжує: «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого?» Апостол закінчує словами: «Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!»

Принцип Павла такий: навіть законні речі не повинні контролювати нас. Бог має владу над усіма аспектами життя християнина, навіть над нашими тілами. Все, що ми робимо, повинно шанувати Бога; щоб так було, потрібно, щоб ми жили, керуючись стриманістю і самовладанням.

Як це виглядатиме в повсякденному житті? Це означає самоконтроль в тому, що ми їмо і п'ємо, як ми проводимо час. Як святою людиною, «мною ніщо володіти» не буде. Навіть зовсім безневинна розвага неправильна (для мене), якщо я залежний від неї. Принцип міри вчить самоконтролю у всіх сферах.

Ось приклад того, як ці принципи можуть бути пов'язані з слабкостями та характером кожної окремо взятої людини. Зауважте, це лише приклад, а не правило для вас.

Хлопець на імʼя Джеймс придбав собі новий комп'ютер, і в ньому була встановлена гра «Тетріс». У самій грі немає нічого поганого: вона не пов'язана з насильством чи сексуальністю. Це проста головоломка, проте він згодом усвідомив, що вона «заволоділа» ним! Він сідав за роботу, але невдовзі переходив до гри; хоч казав собі: «Зараз зроблю перерву в роботі і трошки пограю». Через тридцять хвилин чоловік думав: «Ще одна гра!» Через годину він все ще грав. Нарешті Бог нагадав Джеймсу про принцип міри. «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно» (1 до Коринтян 6:12).

Парубок зрозумів, що повинен видалити гру зі свого комп'ютера. Чи може це стати біблійним «правилом» для кожного? Ні! Писання ніде не використовує слово «тетріс»! Але для Джеймса принцип міри означав уникати ігор, які можуть контролювати його.

Принципи ширші, ніж правила. Немає біблійного вчення щодо «Тетріса». Якщо це ваша улюблена гра, не потрібно видаляти її через те, що Джеймс мав це зробити. Але для Джеймса через його слабкість «Тетріс» був пасткою. Якщо ми прагнемо жити святим життям, то запитаймо у Бога: «Як мені жити так, щоб догодити Тобі?»

► Співвіднесіть принцип міри з вашою культурою. Які області є проблемою для підтримки біблійного балансу у вашому житті?

(4) Принцип доречності.

Коли Тимофій, син батька-грека і матері-єврейки, приєднався до Павла та Сили в їх місіонерській подорожі, Павло вимагав обрізати Тимофія заради ефективного служіння (Дії Апостолів 16:3). Раніше Павло відмовився обрізати Тита — грецького новонаверненого (До Галатів 2:3). Різна реакція Павла в цих ситуаціях вчить важливому принципу служіння.

У випадку з Титом Павло відстоював істину про те, що ми спасенні благодаттю через віру. Вимога до навернених язичників дотримуватися єврейського закону підірвала б ідею християнської свободи. Апостол твердо виступив супроти тих, хто хотів вимагати обрізання Тита (До Галатів 2:1-6). У 15 розділі книги Дій Апостолів знаходимо визнання Єрусалимської церквою того, що обрізання поган не потрібне.

У 16 розділі книги Дії Апостолів Павло попросив Тимофія обрізатися. Навіщо? Не заради спасіння, а заради ефективного служіння в синагогах.

► Прочитайте 1 до Коринтян 9:19-23.

Павло ілюстрував цей самий принцип в Посланні до Коринтян. В ім'я Євангелія апостол був готовий приносити жертви в тих сферах, які не покривалися біблійними принципами. Він не поступився біблійними переконаннями, але пожертвував своєю свободою заради служіння.

Це говорить про важливий принцип для християн. Деякі речі можуть бути доречними в одній ситуації, але в іншій — ні. Задля ефективного служіння лідер може поступитися деякими «свободами» в тих сферах, які не суперечать його переконанням. Це не сфери біблійного вчення, а сфери особистих переконань і культурної практики.

Гаррі — місіонер в Африці. Він відростив велику бороду; в країні, де він служить, борода — символ досвіду й авторитету. Вождь племені завжди носить довгу бороду. Борода Гаррі в авторитеті у тих, кого він намагається досягти Євангелієм; він зберігає її заради дотримання принципу доцільності.

Рік — місіонер в Азії. Тут борода асоціюється з недбалістю і неохайним зовнішнім виглядом. Незабаром після переїзду він усвідомив, що це обмежує його ефективність; він збрив її, керуючись принципом доречності.

Борода — це правильно чи ні? Ні те, ні інше! Обидві людини навчилися дотримуватися принципу доречності: що найкраще підходить в ситуації, в яку Бог поміщає мене?

► Чи знайшли ви сфери, де принцип доречності вимагає від вас пожертвувати своєю особистою свободою, щоб досягати людей навколо вас для Христа?

(5) Принцип відповідальності. Перед ким я несу її?

Вчитель запитав своїх студентів: «Чим ви вважаєте краще керуватися, живучи в гуртожитку: правилами чи принципами?» Вони відповіли: «Ми надаємо перевагу принципам!»

Потім вчитель запитав: «Що легше: коритися: правилу, яке говорить: «Світло повинно бути вимкнене опівночі», — чи принципу, який полягає в такому: «Ви готуєтеся до служіння. Лягайте спати настільки рано, щоб добре відпочити і бути готовими зосередитися на першому уроці щоранку»? Незабаром студенти розуміють, що принцип вимагає від нас мислити набагато ширше, ніж просто дотримуватися правил!

Принципи можуть бути складними. Одним з ключів є розуміння того, що ми відповідаємо перед Богом в питанні відділення. Ви не можете дотримуватися правила, яке свідчить: «_____ грамів їжі в день — це норма. Все, що понад вказане, — обжерливість». Це неможливо! Замість цього я повинен пам'ятати, що несу відповідальність перед Богом за самовладання.

Одна людина може працювати в офісі, де потрібні дорогі костюми; інша була б поганим господарем, якби придбала гарний костюм, щоб носити його на фермі!

Бог може давати переконання, що відрізняються, різним людям залежно від їхнього служіння, походження і навіть гріхів, до яких вони схильні. Всі ми різні; ми не схожі один на одного. У наших братів і сестер можуть бути різні життєві позиції. Поки ці відмінності не суперечать вченню Святого Письма, вони можуть бути ознакою біблійної свободи.

Тому я повинен пам'ятати дві речі:

1. Я не повинен судити серце іншої людини; вона відповідає перед Богом за своє відділення від світу (До Римлян 14:4).

2. Я повинен ретельно перевіряти своє власне серце тому що я відповідаю перед Богом за моє відділення від світу (2 до Коринтян 5:9-10).

У XVIII столітті група християн втікла до Німеччини, щоб уникнути переслідувань в Моравії. Вони влаштувалися в маєтку графа Миколи фон Цинцендорфа [1], котрий став їхнім лідером. Протягом декількох років в цьому маєтку в Херрнхуті проживало понад 300 мораван.

Моравани були віддані істинній святості. Вони жили простим життям, керуючись принципами Писання, і були відомі своїм ретельним вивченням Біблії і посвяченню молитві. В 1727 році моравани започаткували молитовне служіння, яке тривало двадцять чотири години на добу протягом більше ста років.

Моравани прагнули повністю належати Богові. Який був результат цієї відданості відділеному життю? Бог використовував їх у потужний спосіб.

Моравани мали величезний вплив на інших християн. Моравський місіонер Пітер Белер зіграв важливу роль у наверненні Джона і Чарльза Веслі. Через кілька тижнів після того, як Джон Веслі отримав впевненість у спасінні в моравській каплиці на вулиці Олдерсгейт, він вирушив до Херрнхуту, щоб більше дізнатися про духовний досвід цих посвячених віруючих. Починаючи від Веслі і закінчуючи Вільямом Кері, вірні християни знаходилися під впливом палкої жаги мораван до святості.

Моравани несли потужне євангелізаційне свідоцтво по всьому світу. Протягом шести місяців після початку молитовного зібрання у 1727 році двадцять шість молодих мораван добровільно зголосилися на місіонерську службу за часів, коли іноземні місії були майже невідомі в середовищі протестантських церков. Протягом XVIII століття понад 300 місіонерів були відправлені з цієї невеликої групи християн. Деякі з перших протестантських місіонерів були командировані мораванами. Християни, відділені для Бога, можуть бути використані Ним для преображення світу.

Гімн «Принцип всередині» показує суть підґрунтя відділення, якому вчать моравани. Свята людина зберігає совість, чутливу до Божих попереджень.

Стислий огляд з усіх уроків

(1) Бути святим — означає бути відокремленим для Бога, тобто належати Йому. Приклади:

• Святий день

• Святі предмети

• Святі місця

• Святе коліно.

(2) Бути святим — означає бути відокремленим від гріха. Оскільки Бог ненавидить гріх, Божі люди ставляться до нього так само.

(3) Бути святим — означає бути відокремленим для Бога. Метою відділення від гріха є відокремлення для Бога.

(4) Святі люди тримаються подалі від гріха. Жити поруч з Богом означає, що ми будемо далекі від гріха.

(5) Святе життя зробило Ізраїль свідком для світу; святе життя дає християнам можливість свідчити.

(6) Біблійне відділення починається в серці.

(7) Принципи відділення від світу:

• Принцип скромності

• Принцип управління

• Принцип помірності

• Принцип доречності

• Принцип відповідальності

(1) Виберіть одну сферу, відділення в якій є важким для християн в вашому суспільстві. Використовуючи принципи цього розділу, напишіть есе на 1-2 сторінки, в якому запропонуйте способи, як християни можуть бути відокремлені від гріха і для Бога в обраній вами темі.

(2) На початку наступного заняття процитуйте напам'ять 2 до Коринтян 6:16-18.