Завдяки вивченню матеріалу цього заняття студенти повинні досягти таких цілей:

(1) Розуміти, що старозавітний термін «досконалий» стосується неподільного серця.

(2) Усвідомлювати духовну небезпеку двоєдушного серця.

(3) Підкорятися: не ставлячи питань, говорити: «Так, Господи!»

(4) Вивчити напам'ять Псалом 85:11-12.

Народ Ізраїля був готовий увійти до Ханаану. Бог привів їх через пустелю, і вони опинились недалеко від Обіцяної Землі. Мойсей послав дванадцять вивідувачів, щоб розвідати землю. Через сорок днів вони повернулися з прекрасним виноградом і розповіддю про чудесний ханаанський край, однак, за їхніми словами, хананеї сильні і живуть у великих укріплених містах, а розвідники здавалися сараною поруч з ними!

Тільки двоє розвідників — Ісус Навин і Калев — вірили Божій обіцянці перемоги. Калев сказав: «…ввійдемо ми й заволодіємо ним, бо ми справді переможем його!» (Числа 13:30). Ісус Навин і Калев споглядали ту ж землю, що і інші: ті самі укріплені міста і великих воїнів.

Однак вони бачили і те, чого не усвідомлювали інші розвідники: Бог, що вивів Ізраїль з Єгипту, введе Ізраїль в Ханаан; Бог, який знищив армію фараона, зруйнує стіни Єрихону; Бог Авраама був Богом Мойсея. Всевишній сказав, що в Калеві був «був дух інший, і він виконував накази Мої» (Числа 14:12).

Оскільки вони не повірили, Бог засудив доросле покоління на вимирання в пустелі. Сорок років по тому Ізраїль увійшов в Ханаан, і прийшов час ділити землю. Калеву було більше вісімдесяти років. Він сказав Ісусу Навину: «Сьогодні я ще сильний, як того дня, коли Мойсей посилав мене... А тепер дай же мені цей гористий край, про який Господь говорив того дня». Так, там були сильні міста і могутні воїни, але Калев був упевнений в Божих словах: «...я повиганяю їх, як говорив був Господь» (Ісуса Навина 14:11-12).

Що додало Калеву такої впевненості? Неподільне серце. Він говорив: «…я обставав за Господом, Богом моїм» (Ісуса Навина 14:8); він довіряв Всевишньому всім своїм серцем. Калев був людиною з недвоєдушним серцем.

Історичні книги Біблії [1] розповідають про трагічну неспроможність Ізраїля бути тим, ким Бог покликав його бути. Писання оповідає, як Ізраїль відхилився від Божого задуму. У Божого народу було призначення — представляти Всевишнього іншим народам; замість цього він звернувся до лжебогів. Через свою поразку, Ізраїль був переможений і відправлений у вигнання; його слава перетворилася на ганьбу.

Поряд з трагічними картинами невірності в історичних книгах зображені святі люди, що вірно служили Всевишньому. У той час, як багато ізраїльтян були невірними Богові (Судді), молода моавитянка-вдова зберегла вірність Всевишньому (Рут). Навіть у вигнанні (2 Царів) молода єврейська дівчина пішла за Божим покликом і врятувала свій народ (Естер). Ці люди корилися Богу всім своїм серцем; вони святі в тому сенсі, що були повністю віддані Богу.

Історичні книги вчать, що бути святим — означає служити Богові віддано і вірно. Святість не означає досконалість в ділах; вона означає служити Богу з неподільним серцем.

Древніші переклади Старого Заповіту використовували слово «досконалий», щоб перекласти єврейське слово «shalem». Shalem несе в собі ідею «бути завершеним, цілісним, єдиним». Бути досконалим — означає бути цілісним; бути святим — означає цілком належати Богові.

Shalem пов’язане з єврейським словом, яке означає мир, — «shalom». Бути досконалим перед Богом — значить бути в мирі з Ним («серце … з Господом», 1 Царств 8:61). «Досконале серце» — це «цілісне, єдине» або «неділиме» серце, віддане тільки одному Богу. Звернімося до деяких прикладів слова «досконалий» або «недвоєдушний» в історичних книгах.

Армія з нерозділеною єдиною метою.

Після смерті Саула північні племена зробили царем Іш-Бошета, а Юдея пішла за Давидом. Минуло два роки громадянської війни, в якій Давид повів Юдею проти північних колін. Через два роки Іш-Бошет був вбитий своїми генералами. Армія об'єдналася, щоб зробити Давида царем над усім Ізраїлем. Народ був тепер згуртований під керівництвом одного царя.

«Усі ці люди військові, що ставилися в бойовому порядку, цілим серцем поприходили до Хеврону, щоб настановити Давида царем над усім Ізраїлем. Та й решта Ізраїля були односерді, щоб настановити Давида царем» (1 Хронік 12:38).

Військо прийшло до Хеврону з «цілим серцем» (shalem), щоб зробити Давида царем. Древніші переклади використовують фразу «з досконалим серцем» (Версія Короля Якова). «Досконалий» не означає, що ніхто у війську не грішив; це означає, що народ був «повністю вірний» Давиду; вони були об'єднані під керівництвом одного царя. У цьому вірші shalem — це не релігійний термін, а політичний: shalem означає мати нероздільну вірність царю.

Жертовник з цілісних каменів.

Коли Ізраїль увійшов в обіцяну землю, Ісус Навин побудував жертовник на горі Евал з «цілого каміння» (shalem), що над ним не підіймали заліза (Ісуса Навина 8:31). «Цілий» — те саме слово, що «повний» або «досконалий». Бути shalem — значить бути нерозділеним.

Нерозділене серце.

При посвяченні храму Соломон закликав народ Ізраїля служити Богу з нерозділеними серцями:

«І нехай буде все серце ваше (shalem) з Господом, Богом нашим, щоб ходити постановами його та щоб перестерігати заповіді Його, як цього дня!» (1 Царів 8:61).

Це те саме слово, яке використовувалося для опису об'єднаного війська під керівництвом Давида; це слово, за допомогою якого зображували необроблені камені. Соломон закликав Ізраїль до безроздільної вірності Богу. Якби у Божого народу було таке серце, вони ходили б за Його постановами і дотримувалися б Його заповідей; людина з неподільним серцем охоче підкоряється Богу.

Історія ізраїльських царів показує, що Бог закликає Своїх людей служити Йому з неділимими серцями; Бог шукає святих людей і нерозділені серця.

Цар Соломон: розділене серце.

При посвяченні храму Соломон закликав Ізраїль служити Богу з нерозділеними серцями. На жаль, він сам не пішов за власною порадою. «І сталося на час Соломонової старости, жінки його прихилили його серце до інших богів; і серце його не було все (shalem) з Господом, Богом, як серце його батька Давида» (1 Царів 11:4).

В серці Соломона було розділення. Він хотів поклонятися Богу Ізраїля та іншим богам, але це неможливо: вірність Яхве не може поєднуватися з таким поклонінням. Автор 1 Царів не говорить, що Соломон відмовився від поклоніння Яхве: він продовжував приносити жертви в храмі, але його серце було розділене; Соломон намагався служити Богові з розділеним серцем.

Цар Давид: нерозділене серце.

У 1 Царів 11:4 ми бачимо Божий погляд на серця Давида і Соломона. Серце Давида було цілісним, а Соломона — розділеним. З людської точки зору ми можемо вважати перелюб і вбивство, вчинені Давидом, набагато гіршими, ніж відступ Соломона. Чому автор книги Царів каже, що серце Давида було повністю відданим Господу?

Різниця в тому, як Давид реагує на гріх. Коли пророк викрив Давида, він негайно покаявся і не захищав себе; він зізнавався Богу: «Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив…» (Псалом 50:6). Давид служив Богу з нерозділеним серцем shalem; він не був двоєдушним.

Псалом 85 ілюструє прагнення Давида до нерозділеного серця. Він молиться про позбавлення від ворогів, які намагаються вбити його. В середині цієї молитви він благає «…приєднай моє серце боятися Ймення Твого!» (Псалом 85:11). Цар просить про нерозділене серце, щоб служити Богу досконало.

Цар Аса: розділене серце.

Аса зійшов на юдейський престол в 910 році до нашої ери. Він був відданий Яхве: зруйнував жертовники лжебогам, пагірки, які використовувалися для поклоніння ідолам. Коли генерал кушеян напав на Юду з величезною армією, Аса благав Бога про визволення:

«І кликнув Аса до Господа. Бога свого, та й сказав: Господи, нема кому, крім Тебе, допомогти численному або безсилому. Допоможи нам, Господи, Боже наш, бо ми на Тебе опираємося, і в Ім'я Твоє ми прийшли на цю безліч. Господи, Ти Бог наш, нехай людина не має сили проти Тебе!» (2 Хронік 14:10).

Бог відповів на молитву Аси. «І побив Господь кушеян перед Асою та перед Юдою, і кушеяни повтікали» (2 Хронік 14:11). Цар повністю довірився Богові, і Він дав йому велику перемогу.

Минуло двадцять років, і Аса зіткнувся з новим випробуванням. Цього разу цар північних племен Баша погрожував Юді. Цар піддався страху і вирішив вдатися до військового союзу з іншим народом: він уклав договір з Бен-Гададом — правителем Сирії. Замість того, щоб сподіватися на Бога, Аса довірився язичницькому царю.

У відповідь прозорливець Ханані привів на пам'ять царя його попередню перемогу над величезною армією кушеян. Він нагадав Асі, що, коли він «сперся на Господа, Він дав їх у твою руку». Чому Бог це зробив? Тому що «очі Господні дивляться по всій землі, щоб зміцнити тих, у кого все їхнє серце (shalem) до Нього» (2 Хронік 16:8-9).

Коли Аса повністю довіряв Богу, Він давав йому великі перемоги, але тепер він звернувся до сирійського правителя. Оскільки цар більше не довіряв тільки одному Богу, Всевишній не позбавив його від небезпеки. Ханані попередив, що в Аси будуть війни до кінця його правління.

Останні роки правління Аси були лише тінню світлої обітниці його ранніх літ. Наприкінці життя Аса захворів, але «й у хворобі своїй не звертався він до Господа, але до лікарів» (2 Хронік 16:12).

Період царювання Аси було кращим, ніж у багатьох інших царів. Він ніколи не відмовлявся від поклоніння Яхве, але його серце не було цілісним стосовно Бога; він не зміг повністю довіряти Всевишньому, тому не досяг найкращого в Ньому.

Життя Аси — яскрава ілюстрація небезпеки розділеного серця. У першому випадку цар повністю довірився Богові, а в другому продовжував бути лідером Божого народу, але його серце не було досконалим. Замість того, щоб абсолютно довіритись Всевишньому, він підписав договір з Його ворогом; у Аси було розділене серце.

Цар Амація: розділене серце.

Життя Амації показує небезпеку розділеного серця. Його царювання почалося багатообіцяюче: «І робив він угодне в Господніх очах» (2 Царів 14:3; 2 Хронік 25:2) Як і Аса, Амація почав добре.

Однак як Книга Царів, так і Хроніки попереджають про небезпеку. Автор книги Царів каже, що Амація робив те, що правильно, «тільки не так, як його батько Давид». Автор Хронік повідомляє, що Амація робив те, що правильно, «тільки не з цілим серцем»: він не знищив «пагірки», і люди продовжували приносити жертви лжебогам. Лідер з розділеним серцем привів народ до біди.

Подібно до Аси, Амація побачив, що служіння Богу з розділеним серцем приносить проблеми. Хоча початок правління був вдалий, цар пізніше почав поклонятися богам Едома. Здійснюючи суд, Бог дозволив північному царству перемогти Амацію. Раннє правління Амації, яке подавало великі надії, не знайшло продовження, тому що у нього було розділене серце; серце Амації не було досконалим.

Ісус звертався до релігійних лідерів, які дотримувалися зовнішніх ритуалів, але дивилися крізь пальці на серце.

«Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м'яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати. Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комаря, а верблюда ковтаєте!» (Від Матвія 23:23-24).

Ці релігійні лідери ретельно дотримувалися ритуалів і законів, але вони не приділяли належної уваги більш важливому — внутрішньому. Ісус засудив їхню релігію. «Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комаря (обережність в дрібницях), а верблюда ковтаєте (ігнорування великих проблем)». Святість починається в серці.

Якщо ми піклуємось тільки про зовнішнє, то можемо сказати:

• «Я святий, тому що я не ношу __________________».

• «Я святий, тому що я не ходжу ____________________».

• «Я святий, тому що я не дивлюся _________________».

Коли ми заявляємо, що досягли святості з тієї причини, що робимо щось або чогось не робимо, то можемо перетворитися на фарисеїв, які заявляли: «Ми святі люди. Подивіться, як ми відділені від світу!» Ісус розповів про фарисея, який молився: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» (Луки 18:11-12). Він визначав святість своїми діями: «Я не обманюю, я справедливий, часто пощусь, даю десятину». Він стверджував, що святий, але його серце не було таким.

Фарисеї пишалися своїм відділенням від світу, але їхні серця не були святими. Ісус сказав: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости!» (Від Матвія 23:27). Зовні фарисеї були відокремлені, а внутрішньо гріховні.

► Що легше виміряти — зовнішню чи внутрішню святість? На чому нам потрібно більше робити акцент — на зовнішній чи на внутрішній святості?

Приклад від Єзекії.

Закони відділення були важливими, щоб вчити, що Бог очікує святості від Свого народу, однак Всевишній завжди більше дбав про серця, ніж про ритуали.

Історія відродження за часів Єзекії ілюструє цей принцип. Після того, як храм був очищений, цар відновив святкування Пасхи. Він закликав народ, щоб вони «прийшли до Господнього дому в Єрусалимі, щоб справити Пасху для Господа, Ізраїлевого Бога». Гінці царя ходили по Ізраїлю, скликаючи народ. У багатьох місцях люди «глузували з них, і висміювали їх. Тільки люди з Асира, і Манасії та з Завулона впокорилися, і поприходили до Єрусалиму» (2 Хронік 30:1, 10-11).

Коли вони почали заколювати пасхальних ягнят, багато «засоромилися й освятилися, і принесли цілопалення до Господнього дому» (2 Хронік 30:17). Оскільки народ так довго залишався без храмового поклоніння, люди були нечисті і не були готові до Пасхи. Що ж потрібно було робити священикам? Бог дозволив це, тому що люди шукали Бога, хоча вони ще були ритуально нечистими.

«…Безліч народу, багато з Єфрема та Манасії, Іссахара та Завулона не очистилися, але їли Пасху, не так, як написано. Та Єзекія молився за них, говорячи: Добрий Господь простить кожному, хто все своє серце міцно встановив, щоб звертатися до Бога, Господа, Бога батьків своїх, хоч не зробив він за правилами чистости святині. І послухав Господь Єзекію, і простив народ» (2 Хронік 30:18-20).

Бог шукав нерозділені серця. Навіть коли люди не могли слідувати ритуалам відділення, Всевишній звертав увагу на серця, які присвятили себе на те, щоб прагнути Його.

Святі люди присвячують свої серця Богу.

Святість завжди починається з Бога: все святе належить Йому. Бог освятив суботу, землю біля палаючого куща, первістків Ізраїля, скинію, жертовник і левитів. Бог відділяв це для Себе! Вони були освячені присутністю Всевишнього.

Святість починається з Бога, але Всевишній закликає нас присвятити себе Йому. Якщо ми читаємо тільки ті вірші, в яких Бог говорить: «Я Господь, що освячує вас», — ми можемо вирішити, що освячення — це лише дія Бога, проте Писання показує, що святість вимагає відповідної реакції від людини.

Вихід 19 містить приклад для нас. Бог наказав Мойсеєві: «Іди до людей, і освяти їх сьогодні та взавтра, і нехай вони виперуть одіж свою». І зійшов Мойсей з гори до народу, і освятив народ. Мойсей відділив людей для Божих цілей. Пізніше Всевишній сказав: «…священики, що будуть підходити до Господа, нехай перше освятяться» (Вихід 19:10-22); їм було дане веління відокремитися для Божих цілей, тобто бути святими.

Неподільне серце передбачає дві важливі складові:

1. Бог обіцяє відокремити Своїх людей: «Я Господь, що освячує вас!» (Вихід 31:13). Бог робить Своїх людей святими.

2. Бог велить Своєму народу відділити себе: «Бо Я Господь, Бог ваш, і ви освятитеся, і будьте святі, бо святий Я» (Левит 11:44; 20:7).

Ми освячуємо себе у відповідь на Божу благодать. Святі люди добровільно і повністю присвячують себе Богові.

У Левит 20 за велінням «освячуватися» йде обіцянка: «Я Господь, що освячує вас». Це те саме єврейське слово в обох віршах. Його можна перекласти так: «Відділіть себе... Я Господь, Який відділяє вас» (Левит 20:7-8).

Освячення складається як з Божої роботи, так і з нашої відповіді на неї. Ми не стаємо святими своїми власними зусиллями, але також не говоримо: «Якщо Бог хоче, щоб я був святим, Він зробить це без мого вибору і рішення». Ми відповідаємо на Божу благодать, присвячуючи себе Йому. Нерозділене серце вимагає повної посвяти.

Святість йде тільки від Бога, однак від нас Всевишній очікує підкорення. Ми стаємо святими, коли відповідаємо на Божий заклик. Павло писав: «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу» (До Римлян 12:1). Апостол закликав нас повністю підкоритися Божим цілям. Оскільки Всевишній обіцяє, що Він зробить нас святими, ми повинні присвятити себе на це. Святість — це як веління («освятіть себе»), так і обіцянка («Я Господь, що освячує вас»).

Святі люди говорять беззаперечне «так» Богові.

Життя Соломона, Аси і Амації показують небезпеку двоєдушного серця. Розділене серце не є метою Бога для Його народу. Святе серце — це неподільне серце. Так що ж означає мати недвоєдушне серце? Що значить мати серце, яке shalem або «ціле»?

Християни покликані бути слугами Бога. Робота слуги полягає в тому, щоб виконувати те, що просить його господар. Хороший слуга не питає: «Чи погоджуся я на це?» — він охоче займається тим, що наказав господар; завдання слуги полягає в тому, щоб говорити абсолютне і беззастережне «так».

Так само людина, що служить Богу з недвоєдушним серцем, з великим бажанням відповідає «так» на Божий заклик. Це неподільне серце. Мойсей звертався до Ізраїля, щоб спонукати його служити Богу з нерозділеними серцями:

«А тепер, Ізраїлю, чого жадає від тебе Господь, Бог твій? Тільки того, щоб боятися Господа, Бога твого, ходити всіма Його дорогами, і любити Його, і служити Господеві, Богу твоєму, усім серцем своїм і всією душею своєю, виконувати заповіді Господа та постанови Його, що я наказую тобі сьогодні, щоб було тобі добре» (Повторення Закону 10:12-13).

Коли Елізабет Елліот була студенткою коледжу, вона написала в своєму щоденнику: «Господи, я сказала Тобі «так »назавжди. Допоможи мені ніколи, поклавши руку на плуга, не озиратися. Проклади шлях Христа прямо переді мною. Дай мені любов, щоб не було місця для свавільної думки чи кроку» [1]. У Елізабет було нерозділене серце; вона була досконала в очах Бога.

У роки, що прийшли за цією молитвою, Елізабет Елліот зіткнулася з багатьма труднощами. Її чоловік, Джим Елліот, був убитий в 1956 році при спробі євангелізації племені уаорані в Еквадорі. Елізабет пізніше стала місіонером для народу, котрий вбив її чоловіка: тільки людина, яка сказала вічне «так», могла нести Благу звістку вбивцям свого чоловіка.

Свята людина служить Богу з неподільним серцем; вона говорить Йому «вічне «так». Це означає повне підпорядкування Всевишньому. Коли така людина знає волю Бога, вона охоче підкоряється. Її серце не розділене; воно належить тільки Всевишньому; свята людина говорить «так» Богові в момент повного посвячення.

Свята людина продовжує щодня говорити «так». Після того, як Елізабет Елліот «сказала вічне «так», вона продовжувала ухвалювати такі рішення. Багато разів вона повторювала: «Так, Господи». Деякі християни вірять, що одноразова посвята — раз і назавжди — усуне всі майбутні випробування їхньої посвяти. Кардинальне разове підпорядкування важливе, але сатана час від часу перевірятиме вашу рішучість; знову і знову вам доведеться продовжувати говорити: «Так, Господи. Моє життя належить Тобі». Це постійне «так» святого життя.

Джордж Мюллер — великий християнин XIX століття [1]. Він побудував п'ять великих дитячих будинків і дбав більше ніж про 10 000 сиріт. Мюллер збирав мільйони доларів для дитячих будинків та інших місіонерів. До моменту смерті він забезпечив освіту для 122 000 дітей, поширив близько 2 000 000 Біблій та більше 100 мільйонів книг і брошур. Він зробив це, не попросивши ні в однієї людини грошей, вирішивши просити тільки Бога про допомогу.[2]

Коли Всевишній покликав Мюллера побудувати дитячі будинки, у нього в кишені було п'ятдесят центів! Мюллер відповів на Божий заклик повною залежністю від Його забезпечення. У нього було всього п'ятдесят центів, але він віддав їх Богу і довірив Йому все інше. Мюллер пізніше свідчив, що сироти ніколи не були голодні; Бог забезпечував всі потреби.

В молодості Мюллер вів нечестиве життя, навіть провів якийсь час у в'язниці у віці шістнадцяти років. У двадцять років Джордж Мюллер віддав своє життя Христу. Протягом наступних кількох років він переживав періоди духовних перемог, але також визнавав сфери боротьби. Нарешті, у віці двадцяти чотирьох років Мюллер прийшов до «повного і цілком покірного серця». «Я повністю віддав себе Господу».

У сімдесят років Мюллер почав подорожувати по інших країнах, щоб проповідувати. За 17 років він побував в сорока двох країнах і проповідував більше 3 000 000 осіб.

Наприкінці життя Джорджа Мюллера запитали про секрет його життя служіння. Він відповів: «Був день, коли я помер для себе (своїх думок і бажань), для схвалення чи осуду усього світу, і навіть для похвали чи хули моїх друзів. Відтоді я дбав тільки про схвалення Бога». У Джорджа Мюллера було нерозділене серце; він був досконалий в очах Всевишнього.

Стислий огляд з усіх уроків

(1) Бути святим — означає мати недвоєдушне серце.

(2) Єврейське слово shalem означає «неподільний». Воно пов'язане зі словом shalom, яке означає «мир», «цілісність». «Досконале» або «нерозділене» — серце, присвячене тільки Богу.

(3) Приклади життя Соломона, Аси і Амації показують небезпеку розділеного серця. Кожен з них не зміг повністю догодити Богові, бо їхні серця не були цілісні.

(4) Святість починається в серці. Ісус засудив тих, хто дбав про зовнішні ритуали і не звертав уваги на внутрішній світ.

(5) Ми повинні присвятити себе повністю Богові, Котрий освячує Своїх людей і закликає їх присвятити себе Йому у відповідь на Його благодать.

(6) Святі люди говорять абсолютне і безумовне «так» Богові, як і присвячений слуга своєму господарю.

(7) Після того, як ми сказали «вічне «так», необхідно продовжувати говорити щоденне «так».

(1) Підготуйте проповідь на тему «Життя з цілісним серцем». Ви можете розробити свій власний план або використовувати поданий нижче.

А) Біблійний приклад двоєдушного серця.

Б) Небезпека життя з двоєдушним серцем.

В) Ліки від двоєдушного серця.

(2) На початку наступного заняття процитуйте напам'ять Псалом 85:11-12.